12 січня в Києві провели в останню путь 20-річного розвідника з 3-ї ОШБр Кирила Руденка, з псевдонімом Козир, який віддав своє життя 11 грудня 2025 року на Донеччині. Він повернувся з Америки в Україну, аби обороняти державу.
12 січня в столиці відбулась церемонія прощання з розвідником 3-ї окремої штурмової бригади Кирилом Руденком з позивним Козир, повідомляє УНН.
Юнак загинув у 20 років, через місяць після відзначення свого 20-річчя. Кирило – корінний киянин. Виріс у районі Позняки, згодом мешкав у США, де здобував освіту у школі. Але незадовго до повноліття вирішив повернутись в Україну. Він прийняв зважене рішення – стати військовим, стояти на захисті своєї Батьківщини.
Рідні згадують його як особистість без надмірного героїзму. Спокійний, витриманий, не базікав зайвого і не обирав легких шляхів – робив те, що вважав за потрібне. Після військового навчання в тилу Кирило у 19 років за власним бажанням вступив до 3-ї ОШБр, у розвідувальний підрозділ Hatred.
11 грудня 2025 року Кирило загинув на Донеччині під час виконання бойового завдання. Для побратимів Кирило був людиною, на котру можна було покластися без вагань. У розвідці цінували його організованість, невибагливість, пильність до деталей і холодну точність. Він працював мовчки, без імпровізацій, усвідомлюючи ціну помилки – людське життя.
Один із товаришів згадує випадок з навчань: складний підйом у горах, невелика перерва, вечірнє небо. Кирило лежить на наплічнику і читає англійську історичну книгу. У цьому епізоді – весь він: незворушність, зосередженість, внутрішня честь.
Разом із Кирилом поліг його друг і соратник – боєць Ярослав Коротчин з позивним Адвокат. Для їхнього підрозділу це була важка втрата, що перетворилася на історію братерства, підкріпленого не словами.
“Такі люди створюють майбутні покоління навіть після своєї кончини”, – говорять товариші. Про Кирила говорять не як про символ, а як про приклад для наслідування. Він не потребував героїчного образу – він просто був таким. Спогад про нього залишиться з тими, хто боронить нас і надалі, і з тими, хто лише навчається робити усвідомлений вибір. Батько Кирила в даний час також на передовій – проходить службу в стрілецькій бригаді.
“Безмежно горджуся тобою, синку!”
Кирило був відважним та наполегливим. Дуже відважним, набагато відважнішим за мене
– говорить про сина Андрій Руденко.
Чоловік говорить про захоплення сина історією України, походами, тренуваннями.
Кирило був тямущим, багато читав, аби розширити світогляд. Вже у 14-15 років з ним було цікаво сперечатися, адже на факти він дивився всебічно
– додає Андрій Руденко.
Ще до початку широкомасштабного вторгнення Андрій Руденко, котрий на той час проходив службу у спецпідрозділі патрульної поліції, відчував – велика війна неминуча.
Він подбав про безпеку Кирила та відправив його до матері у США. Однак не минуло і року, як син повернувся.
Кирило міг там залишитись, адаптуватись, мати прекрасне життя. Але йому було вкрай нелегко перебувати за кордоном, коли його держава б’ється за незалежність. Тому Кирило знайшов роботу, заробив на квиток і за декілька тижнів до свого 18-річчя повернувся в Україну
– додав Андрій Руденко.
Минулого літа Кирило ухвалив рішення вступити до лав 3-ї окремої штурмової бригади.
Ми постійно були на зв’язку. Я намагався допомогти технікою, ділився досвідом, а також пропонував змінити підрозділ, аби менше наражатися на небезпеку… А він мені відповідав: “Все добре, все чудово”. Був щасливим у своїй громаді, бо відчував, що може зробити щось важливе для країни
– додає батько.
Андрій Руденко говорить, що якби мав можливість ще раз поговорити з сином, то сказав би, що дуже сильно ним гордиться.
Щиро вірю, що він був у всьому кращим за мене. Кирило набагато краще та сильніше прожив це життя. Воно в нього було цікавим та насиченим. Я дуже сильно ним пишаюсь і єдине – хотів би ще хоч раз його пригорнути
– підсумував чоловік.
Кирило Руденко — навіки в строю! (11.11.2005 — 11.12.2025) Фото: Юлія Цішкевич
