80
Андріївський узвіз – одна з найстаріших міських магістралей, яка слугувала маршрутом, що поєднував давньоруський дитинець (внутрішня частина міста) із торговим районом Подолу
Згідно з літописними джерелами – «Словом о полку Ігоревім» та «Повістю минулих літ» – існує версія, що територія Андріївського узвозу відповідає Боричевому узвозу. Проте, цих свідчень надто мало, аби серед науковців сформувалася єдина думка щодо цього питання.
Проте, безперечно, Андріївський узвіз слугував шляхом між верхнім та нижнім містом, що проходив між Андріївською та Замковою горами. Згодом, у 18 столітті, проїзд було розширено, тож відтоді спуститися можна було не лише пішки, а й на возах.
У середині ХVIII століття Андріївська гора, на якій починаючи з XI століття систематично зводилося та руйнувалося чимало різних храмів, сподобалася російській імператриці Єлизаветі. Тож, за її наказом у 1753 році було споруджено Андріївську церкву, проєкт якої втілив архітектор Бартоломео Растреллі, котрий служив при дворі.
Зведення церкви поклало початок забудови узвозу як житлової вулиці. Проте цей процес розвивався дуже повільно, зокрема через складний ландшафт. Активний етап будівництва узвозу відбувався протягом ХІХ століття, коли розгорталося промислове виробництво цукру. За цей проміжок часу архітектурний пейзаж узвозу видозмінювався і набував нових характерних йому рис. Приміром, 1861 року дерев’яні будинки, які часто здавали в оренду під борделі, знесли, а натомість спорудили кам’яні та висотні будівлі в стилі неоренесансу та неокласицизму.
Цікава історія розгорнулася навколо Кокорівських альтанок. До Києва часто приїздив меценат Василь Кокорєв. Зачарувавшись українськими краєвидами, у 1863 році підприємець вносить 1000 рублів для створення альтанки. Проте влада вирішила не поспішати реалізовувати проєкт, тож через деякий час сума, що була закладена спочатку, зросла до 3627 рублів завдяки відсоткам. Тому 1896 року було споруджено дві альтанки – одну на Володимирській горі, а другу – в сквері біля Андріївської церкви.
На початку ХХ століття на вершині гори Уздихальниця було зведено знаменитий «Замок Річарда» – прибутковий п’ятиповерховий будинок, який спорудив підрядник Дмитро Орлов, незаконно захопивши чужу ділянку землі. Загалом полеміка щодо земельних ділянок не була новою для Андріївського узвозу. Ще у 1880-х роках, коли активно забудовувалася середня частина вулиці, власники без дозволу захоплювали землю, після чого міська управа змушувала за неї сплачувати.
Також на початку ХХ століття в будинку № 21 жив відомий скульптор та кінорежисер – Іван Кавалерідзе. Саме тут у 1911 році майстер створював пам’ятник княгині Ользі, що нині розташовується на Михайлівській площі. Наразі будинок перетворився на музей, що містить понад 5000 експонатів, присвячених життю та творчості Кавалерідзе.
Не менш цікавим є будинок під номером 13, що був споруджений для дружини місцевого купця в 1889 році. В період з 1906 до 1919 років тут жив письменник Михайло Булгаков. Сучасні дослідники зазначають, що світогляд митця базувався на імперських поглядах, а його сприйняття України не визначало її самостійною державою. У цьому будинку жили й герої його роману «Біла гвардія». В 1989 році будинок перетворили на музей. Проте, нині деякі історики вважають, що варто відновити історичну справедливість та замість Булгакова вшанувати українського архітектора Василя Листовничого, який і був власником будівлі.
В умовах радянщини
Після встановлення радянської влади Андріївський узвіз перетворили на велику комуналку, а згодом перейменували вулицю на честь Георгія Лівера – загиблого більшовика. 1957 року історичну назву Андріївському узвозу повернули.
Населення вулиці збільшилось у 4-5 разів, проте ненадовго, адже в 1970-х роках мешканців комуналок почали відселяти на околиці міста, аби підготувати місцевість до святкування 1500-річчя Києва. Тоді переклали бруківку, відреставрували деякі будівлі, перші поверхи яких віддали митцям під майстерні. В той час вулиця стала дещо богемною та почала асоціюватись саме з художниками.
З 1984 року тут розпочалися вернісажі, а з часом Андріївський узвіз перетворився на мистецьку виставку просто неба. Згодом біля Андріївської церкви навіть з’явилася окрема Алея художників.
Андріївський узвіз в часи Незалежності
У 1999 році поблизу Андріївської церкви встановили пам’ятник Проні Прокопівні та Голохвастову з фільму «За двома зайцями», за мотивами п’єси Михайла Старицького.
Згодом Андріївський узвіз перетворився на найбільший сувенірний ринок Києва, де хоч і збереглося багато мистецьких галерей, утім кількість кафе та ресторанів зростала. Житлові будинки все ще є, проте туристів та готелів дедалі більшає.
З плином часу богемний дух вулиці став менш виразним. Вона пристосувалася до потреб туристів, тут продавали товари на будь-який смак. Проте узвіз не втратив свій автентичний колорит.
Крім історичних пам’яток та художників, на узвозі розташовано два театри – театр «Колесо», що розмістився в не менш історичній будівлі, де у ХІХ столітті мешкав подільський ювелір, та театр «Чорний квадрат», що працює за творчим принципом імпровізації та «живої» акторської гри.
У 2019 році вулицю реконструювали та впорядкували, і тепер це ідеальне місце для прогулянок та насолоди київськими краєвидами.
Дарія ФРОЛОВА
Більше новин, фото та відео у телеграм-каналі 
KASHTAN NEWS. Досі не підписані на новини Києва та України в телеграмі? Підписуйтеся та першими дізнавайтеся про найголовніше в телеграмі.
