Відгук №1
Вітаю, дорогі друзі. Мене звати Юлія. Сьогодні я хочу з вами поділитись своїми відчуттями від перенесеної операції з ендопротезування колінного суглоба. Я бажаю всім, щоб проблеми із суглобами обійшли вас стороною, але тим, у кого вони є, хочу, щоб мій відгук став корисним.
Я хворію на ревматоїдний артрит вже більше десяти років. Для тих, хто не знає, це аутоімунне захворювання. Простими словами, наш імунітет з якоїсь причини (їх багато і стандарту немає) починає працювати не правильно. Замість того, щоб захищати наш організм від негативних впливів, він починає його атакувати і атака відбивається на суглоби. Хвороба на жаль не виліковна, і щоб більш-менш комфортно жити, потрібно імунітет пригнічувати за допомогою різноманітних таблеток.
Тим кому пощастило, перебуваючи на медикаментозній терапії, можуть практично забути про хворобу. Але у багатьох такого везіння немає. Таблетки не завжди рятують, і суглоби з року в рік страждають і поступово руйнуються.
Сказати, що мені не пощастило, я так категорично не можу тільки тому, що маючи інвалідність, я вважаю себе повністю повноцінною людиною, бадьорою, люблю життя і все, що мене оточує.
Тим не менш, ще п’ять років тому, або навіть більше, ця зараза вирішила атакувати мій правий колінний суглоб, і що я не намагалася робити атаки не припинялися. Мій лікар ревматолог намагалася мені збільшити медикаментозну терапію, поміняти її на іншу, але, на жаль, нічого не допомагало. Залишалося лише терпіти біль, жити на знеболюючих і чекати на показання до протезування колінного суглоба.
І так минуло чотири роки, чотири роки з щоденним болем, з щоденним подоланням себе, адже незважаючи ні на що я жила повноцінним життям, якийсь час працювала (потім правда осіла вдома), їздила відпочивати, крутилася по дому, і навіть займалася пасивним спортом (велотренажер, зарядка) .
Але, настав той момент, коли терпіти вже було неможливо, до того ж у мене почав боліти вже тазостегновий суглоб, через те, що колінний був уже сильно викривлений у двох проекціях. Візуально це було помітно, і я вже помітно шкутильгала.
Я пішла здаватися лікарям, але не тут було, мені не призначили ендопротезування, вони мені вирішили спробувати полегшити життя синовектомією. Скажу знову простою мовою — коліно чиститься від усіляких наростів артроскопічним шляхом. Операція не дуже складна, але з милицями місяць проходити довелося. А найсумніше, що вона мені абсолютно не допомогла, і через півроку я пішла до лікарів за ендопротезуванням у Medical Plaza (ось посилання на їх сайт https://medicalplaza.ua/content/endoprotezirovanie-kolennogo-sustava).
На той час я вже практично повзала, на тренажері не займалася — було боляче, а кульшовий суглоб вже болів більше колінного.
Перед операцією потрібно було здати багато різних аналізів, пройти деякі дослідження і відвідати деяких фахівців. Все це я пройшла і у призначений день була в клініці.
Отже, настав час Х і мене на каталці вкотили в операційну. Наркоз був епідуральний, а це означає, що я була притомна, все чула і все розуміла. Безумовно, по крапельниці вливаються сильні заспокійливі, і деякі навіть снодійні, але мене вони не беруть. Я все й усіх чула та все розуміла. Почалася операція — пиляють, ріжуть, свердлять, стукають. Все чутно, але я міцний горішок, адже це шлях до щасливого життя без болю в колінному суглобі.
Операція тривала близько двох годин. Весь цей час я перебувала у свідомості. Далі на добу реанімація. Там нічого страшно, бо тебе тримають на знеболюючих. Найскладніший другий день. Сильні знеболювальні уколи роблять кожні три години, але мені було складно терпіти цей час, витримувала години дві. А колоти частіше не можна, бо ці знеболювальні дуже серйозні.
Ну нічого, цей день був пережитий і надалі чекала тривала реабілітація. Три місяці ходьби на милицях, місяць з паличкою та протягом року щоденні вправи на розробку ноги. До речі, вправи починаються вже на другий день після операції.
Так, дуже складно, особливо три місяці на милицях. При тому, що я живу одна з чоловіком, який з ранку до ночі працює. Треба хоча б йому щось готувати. Ну нічого, завжди можна вийти зі становища. Почала замовляти їжу з інтернет-магазинів, переважно напівфабрикати, щоб довго не стояти біля плити. Забирати допомагала дочка, приїжджаючи з іншого міста.
Вправи щодня, двічі на день. У півтора місяці пішла записалася на фізіотерапію та лікувальну фізкультуру. Все на милицях, возив двічі на день чоловік.
Так, забула написати, на десятий день повністю відмовилася від знеболювальних, які пила щодня вже років шість.
І ось, після трьох місяців я відмовилася від милиць. Нога не боліла. До речі, тазостегновий суглоб теж заспокоївся. Ще через тиждень ми з чоловіком та друзями поїхали у двотижневу подорож Європою на машині. Ходити доводилося багато, щоправда, з паличкою. Нога не боліла і почувала я себе комфортно, проходячи іноді по десять кілометрів на день пішки.
Ну чи це не щастя, жити нормальним повноцінним життям без болю та мук? Попереду ще тривалий процес реабілітації, адже він займає рік. Та й усе життя слід підтримувати фізичними тренуваннями. Але для мене це все на радість.
Так, з ендопротезом є деякі обмеження. Не можна займатися інтенсивним спортом, кататися на гірських лижах тощо, не можна бігати і сідати навпочіпки. Але, я вже більше десяти років цього й так не робила, а до лиж відношуся спокійно. Тож для мене – це не обмеження.
Дорогі друзі, всі, у кого існують такі ж проблеми, як у мене, або у ваших родичів. Не бійтеся покращити якість життя за рахунок ендопротезування. Після цієї операції починається зовсім інше життя, наповнене новими фарбами!
Відгук №2
Вітаю! Хочу поділитися своєю історією, свого часу я сама цікавилася відгуками і всі вони були поверхневими, які не відповідали на мої запитання. Мені 50 років при зрості 165, вага 85кг. Ревматичні, ниючі болі в суглобах стали турбувати мене ще з 19 років, далося взнаки заняття спортом (волейбол, 2 розряд), а також неспокійний характер — ні хвилини спокою. Періодично траплялися загострення: біль у колінних суглобах, які лікувалися нестероїдними препаратами та різними мазями. У січні 2007 р. спіткнулася об бордюр, зазнала страшного болю в лівому колінному суглобі, після МРТ виявили надрив меніска, була рекомендована операція — артоскопічна резекція тіла, заднього рогу внутрішнього меніска, санація лівого колінного суглоба.
Було тривале відновлення: набряклість коліна, відкачування рідини, уколи в коліно. Худо-бідно я прожила з періодичними болями в колінах до вересня 2020 р., болі стали нестерпними, особливо в оперованому лівому коліні. І тут почалося моє ходіння до лікарів ортопедів. Проведено лікування нестероїдними препаратами, фізіопроцедури, призначили Ферматрон в обидва коліна, зроблено безліч рентгенівських знімків, МРТ, куплено дорогі наколінники. Висновок: виражений артроз 3 ступеня, розрив медіального меніска та переднього рогу латерального меніска з наявністю меніскових кіст заднього та переднього рогу латерального меніска, часткового пошкодження передньої хрестоподібної зв’язки з формуванням багатокамерної кісти у верхніх її відділах. До всього вищепереліченого додалася кульгавість, при рентгенологічному дослідженні «зшивання нижніх кінцівок» було встановлено, що довжина лівої стегнової кістки коротша за праву на 6 мм через сильне викривлення. Усі лікарі рекомендували ендопротезування лівого колінного суглоба. Проживаю у Дніпрі. Мені рекомендували Титарчука Ростислава Вадимовича. Виявилося, що лікар приймає в «Medical Plaza». Я записалася на прийом, де відбулося наше знайомство з лікарем. Враження найкраще. Досвідченний і уважний лікар, а мені вже довелося, повірте, побачити всяких лікарів, від яких після прийому доводилося виходити зі сльозами на очах. Сподобалося, що всі аналізи можна здати в одному місці, все поруч, тим більше коли хворі ноги і ти пересуваєшся насилу. На щастя, ендопротезування колінного суглоба було успішно проведено. Найнеприємніші відчуття з’явилися, коли відходив наркоз, були присутні ниючі болі, які до ранку поступово припинилися. Від щирого серця дякую своєму доктору, Титарчуку Ростиславу Вадимовичу, за його золоті руки, за його ставлення до пацієнта, за мою тепер уже пряму ніжку. Через два з половиною місяці я ходила без милиць, не кульгаючи. Післяопераційний період проходив добре, приймала призначені лікарем препарати, ходила 1,5 місяці на милицях, потім до двох з половиною місяців з однією милицею, а зараз без милиць. Дуже зручно, що в цій же клініці, під наглядом свого лікаря, протягом двох тижнів я пройшла реабілітацію. Лікарі та інструктори дадуть відповідь на всі ваші питання і допоможуть відновити коліно. Я написала докладний відгук, тому що дуже багато людей із цим діагнозом шукають відповіді на свої запитання. Рекомендую саме цю клініку, де найкращий хірург, низький йому уклін, «відремонтує» вашу ніжку раз і назавжди!
Відгук №3
Хочу написати не просто відгук, а розповісти докладно про цю операцію! Запевняю, що прочитавши цей текст, всі, хто бояться чи сумніваються, швидше за все, передумають. Таке протезування справді дає шанс на нормальне життя.
На жаль, про цю операцію я дізналася дуже рано. У восьмирічному віці мені поставили дитячий ревматоїдний артрит. Дитячий артрит відрізняється від дорослого тим, що у підлітковому віці переноситися важче. Ну і звісно, не лікується. Так я й мучилася із цим до 26 років. Про можливість лікування я дізналася не одразу.
Коли мені виповнилося 19,5 років, знову довелося згадати про операцію. Хвороба вдарила з новою силою. На той момент я була вагітна. Звичайно відразу побігла до лікарів. Тому що, я читала, що такого роду артрит вражає і кульшовий суглоб більшою мірою. Багатьом дівчатам із такими діагнозами призначають кесарево. Дивом, мої пологи пройшли добре, і хвороба не турбувала мене під час вагітності. Але думки про протезування повернулися до мене вже першого року після народження малюка.
У мене вже був деформований колінний суглоб. І коли хвороба повернулася, я просто почала божеволіти. Загинув мій чоловік, я залишилася сама з дитиною, було дуже тяжко. Удар артриту припав на всі суглоби разом. Плечі, тазостегнові та колінні стали найвразливішими.
Перші 3 роки стали для мене нестерпними. Навантаження було нереальне. Постійно з дитиною робота віддалена вночі, вдень не виходило. Без палиці я вже ходити не могла. Мені залишалося лише мріяти про протезування, працювати, працювати, працювати…
Тільки дивом операція стала для мене доступною. Мене запросили на віддалену роботу до гарної компанії і я звернулася до кваліфікованих фахівців, які мене нарешті почали лікувати нормально.
Самої операції я не боялася. Я завжди хотіла та мріяла про неї, куди вже відступати. У клініці мені дуже співчували. Як я взагалі могла жити із такою формою. Одне моє коліно повністю стало непридатним. А ось так і жила. Тренувала плечовий пояс, щоб була можливість, переміщатися по квартирі без допомоги ніг, кріпила на стіни зачепи як у скелелазів, щоб була можливість встати з положення сидячи і в цілому себе обслуговувати. А ще тоннами ковтала знеболювальні, які згодом привели в непридатність весь мій організм. Вдень на знеболюючих, увечері та вночі на одних руках. Хіба це життя? Але я чекала на довгоочікуване зцілення і справжнє щастя.
Саме протезування пройшло чудово. Робили мені тотальне. Я не боялася. Перші відчуття після операції ніякі. Болить у шкірі, набряк, температура. 2 дні я просто спала. А ось на третій день я вже відчула щось інше. Немає неприємного суглобового болю. Болить все! Але ж не суглоб! Це незабутньо. Біль артриту не сплутати ні з чим. І тут її просто нема. Чи можна сказати, що це моментальний ефект? Так, однозначно.
Вже через 7 днів можна було побачити різницю візуально. Спав найбільший набряк. На перев’язці мене втішило, що нога абсолютно рівна. Загоювалося все дуже швидко. Сама рана затягувалася на очах. Шов не дуже великий. Потім я зробила на цьому місці тату і слідів від операції не залишилося зовсім.
Напевно, найбільше лихо, це реабілітація. І ось це, один із мінусів. Перші 90 днів потрібно дуже часто відвідувати лікаря. Не напружувати ногу (ходити на милицях), активно відновлюватись. Надалі, ще 6 місяців, робити спеціальні вправи на тренажерах. Все під наглядом. І тут я відхилилася від плану.
Вже через 2 тижні почалися активні вправи. Потрібно відновлювати кровообіг у кінцівках, знову вчитися ходити, стояти, 5 хвилин і більше у міру можливостей. Я дуже порушила режим. Після операції раніше поїхала з клініки. Але я активно займалася вдома і дотримувалася всіх рекомендацій лікарів.
До 90-го дня я вже переміщалася повністю без милиць і майже не кульгаючи.
Минуло вже майже 2 роки. Я пишу та плачу. Операція – це порятунок. Мене зрозуміють ті, хто звик до нічного болю. А потім раз і нічого. Зовсім немає болю. Рекомендую однозначно!
