Валерія Суботіна на сцені у Будинку кіно в Києві. Фото: Юрій Верес / Fаcebook
Валерія вийшла заміж за коханого Андрія в час оборони Азовсталі, на третій день після одруження її чоловік загинув.
Фото закоханої пари з весільними обручками з фольги та розповіддю про щастя у підземеллях заводу «Азовсталь», а потім загибель нареченого-захисника, увійшло в історію.
Старший юрисконсульт групи правового забезпечення Донецького прикордонного загону, капітан Андрій Валерійович Суботін загинув 7 травня 2022 року.
Валерія Карпиленко, викладачка Маріупольського держуніверситету, яка отримала псевдо «НАВА» і була серед захисників «Азовсталі», тепер носить прізвище свого коханого — Суботіна. Але все частіше її називають іще одним іменем:»Сталева».
Закохані Валерія Карпиленко та Андрій Суботін на «Азовсталі».
Бо після втрати чоловіка їй довелось пережити й 327 днів російського полону. Цьогоріч 10 квітня її, разом з оборонцями Маріуполя та «азовцями» Україна повернула за обміном.
Валерія Суботіна — перші кроки на українській землі після повернення з полону.
А 13 травня вона з мамою Андрія стояла на сцені у Червоній залі Будинку кіно в Києві, де її вітала громадськість — знайомі й незнайомі люди, які співпереживали «Сталевій», які прийшли підтримати й почитати їй вірші.
Жінка зізналась, що була приголомшена, усвідомивши та відчувши, ЯК їх чекали з полону.
Тепер Валерія носить прізвище Суботіна, її прийняли, як доньку мама і батько Андрія. І вона має сім’ю.
«Коли вороги казали мені, що мене ніхто не чекає, я завжди знала — вони чекають», сказала Валерія про батьків Андрія — Людмилу та Валерія.
Валерія з мамою Андрія Суботіна. Фото: Юрій Верес
Крім того, що «Сталева» — журналістка, кандидат наук і капітан Нацгвардії України («Азов»), вона ще й поетеса, авторка збірки віршів «Квіти та зброя».
Цього вечора у залі було море квітів і українських прапорів, а зброєю була щирість і правда, які звучали зі сцени.
Валерія Суботіна підписує збірку поезій «Квіти і зброя». Фото: Юрій Верес
Український культурний діяч, кобзар, бандурист і лірник, очільник гурту «Хорея Козацька», Тарас Компаніченко зі сцени звернувся до Валерії й зізнався, що було б краще, якби вся її історія була цілісною з щасливим завершенням. Але сталось так, що війна обірвала її га половину.
«Хорея козацька» виконувала старовинні пісні Григорія Сковороди.
Марічка Бурмака долучилась до створення кліпу на вірші Лесі Шиденко про вічне кохання на «Азовсталі».
Марічка Бурмака і Валерія Суботіна.
«Це був важливий, щемливий і дуже, дуже потрібний вечір. Нава з нами!! Козацький Дмитро „Орест“, чиї фото з Азовсталі ми всі бачили. Батьки Андрія Суботіна, Людмила та Валерій. Пісня Кохання сталь. Всі люди. Щаслива бути разом з цими людьми. Творити й просто бути поряд», — написала після зустрічі у Будинку кіно Марічка.
У залі люди підіймали впродовж вечора українські прапори.
Лері дарували квіти, вишиванку, навіть майже таку саму, як у її зруйнованій маріупольській квартирі друкарську машину — щоб писала поезію далі. Люди підіймали українські прапори та відчували спорідненість душ.
Обійми знайомих і незнайомих людей.
До Валерії Суботіної прийшли на зустріч ті, хто очікував її з полону і пережив її біль, як власний.
Прийшов на вечір і той, чиї фото показували світу не лише стійкість військових на Азовсталі, а і їх душу — легендарний фотокор «ОРЕСТ», Дмитро Козацький.
Валерія Суботіна та Дмитро Козацький.
Художниця Беата Куркуль вийшла на сцену не з порожніми руками, а з подарунками: «Я дуже рада, що багато чого навчилася в тебе, коли ти була на Азовсталі. Що ти не тільки повернулася, а і їм не вдалося тебе зламати. Це дуже важливо. Кілька місяців тому Людмила звернулася до мене із проханням намалювати її дітей. Я переглянула багато ваших фото, відео. Якось образ картини з’явився сам. Я хочу, щоб це було натхненням для тебе, щоб це було тим, що допомагає рухатись далі, далі творити, надихатися».
Робота Беати Куркуль.
У залі було й чимало маріупольців, вони говорили з Лєрою особливо. Вони називали адреси, які знали у місті, вони згадували імена спільних знайомих. Хтось вже загинув, а вулиці перетворились на купу уламків, металу, бетону… Але всі вони вірять, що у Маріуполь повернеться Україні й свобода, а значить і життя.
Читайте також: «Наречена, дружина, вдова, — історія кохання на «Азовсталі».
На «Азовсталі» захисниця Маріуполя поділилася трагічною історією кохання.
«Ти три дні був моїм законним чоловіком.
І цілу вічність ти — моє кохання».
Фото: Юрій Верес, фейсбук
Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
