Біженці говорять про проблему булінгу в польських школах
“Вони доводять наших дітей до самогубства!” – з такими словами почала розмову з нами біженка з України, нині мешканка Польщі Ольга С. Показово, що навіть звернувшись по допомогу до українських журналістів, вона вважала за краще не вказувати прізвище, бо боїться продовження переслідування своєї дитини в одній зі шкіл Варшави. Суть її розповіді така: сина Ольги нещадно цькують однокласники-поляки. Його ображають, навмисно штовхають, нещодавно порвали куртку, пишуть про нього гидоти в шкільному чаті, вимагають “забиратися назад в Україну”. Унаслідок булінгу хлопець почав погано спати, потім почав неохоче відвідувати школу, а останньою краплею для матері став той факт, що син проговорився – має плани накласти на себе руки. Ольга запевняє, що не тільки вона зіткнулася в Польщі з такою бідою.
У міру можливостей ми вивчили проблему і змушені визнати: українські діти справді зазнають у польських навчальних закладах жорстокого пресингу з боку однолітків. Виявилося, ситуація загострилася настільки, що батьки змушені об’єднуватися в групи, де обговорюють можливі способи захисту дітей. З’являються спільноти в месенджерах, де дорослі навперебій діляться історіями про випадки знущань над маленькими українцями. В інтернеті вже виникли батьківські петиції, за допомогою яких підписанти сподіваються привернути увагу польської влади до цієї болючої теми. Ось, наприклад, одна з них – [петиція].
– У нас немає інших можливостей достукатися до чиновників, які зобов’язані припинити шкільний булінг, що має до того ж ксенофобське забарвлення, – скаржиться по відеозв’язку Ольга. – Можливо, через українську пресу вдасться донести цю інформацію до МЗС України, який би посприяв захисту наших дітей.
Треба сказати, що українці виявилися не самотніми у своєму нещасті. У такому ж становищі перебувають білоруські емігранти, чиїх дітей також труять юні поляки. Причому ситуація білорусів ще відчайдушніша: якщо наші біженці ще можуть сподіватися на українських дипломатів та уряд, то білоруська держава пальцем об палець не вдарить, щоб допомогти своїм людям, які потрапили в біду за кордоном. Річ у тім, що більшість емігрантів залишили Білорусь у 2020-2023 роках через політичні причини, на батьківщині їх вважають вигнанцями та злочинцями. Ігнорують проблему й емігрантські політичні центри, які не бажають тиснути на офіційну Польщу, що їх прихистила. Також і польська сторона не звертає увагу на неодноразові скарги батьків у поліцію та адміністрації шкіл.
“Треба просто звикнути, що тут, у Польщі, ми громадяни другого сорту, яких нікому захистити”, – з гіркотою пише в одному з батьківських чатів білоруська політемігрантка.
Чесно зізнаємося, читати стрічку цих спільнот важко. Там публікується безліч знімків синців і садин, забоїв і шишок, отриманих українськими та білоруськими дітьми в польських школах. Батьки, доведені до крайності безвихіддю ситуації, нерідко говорять в істеричному тоні і пропонують вельми радикальні ідеї. Наприклад, ідеться вже про такі собі загони самооборони, які б зустрічали дітей після школи, коли відбувається більшість інцидентів.
– Поки що далі розмов серед батьків справа не йде, – каже Ольга С. – Але це тільки тому, що ще не сталося якоїсь страшної трагедії з чиєюсь дитиною.
Українка вважає, що до такої трагедії залишилося зовсім небагато. Вона судить про це за масовістю та географією небезпечного явища. Про випадки булінгу по відношенню до українських і білоруських дітей повідомляють із Варшави та Білостока, Вроцлава та Гданська, Лодзі та Любліна… Біженці впевнені, що проблема набула таких масштабів якраз через те, що польська влада замовчує її та не шукає розв’язання. Тепер надії батьків, які вимушено опинилися за кордоном, пов’язуються з розголосом у пресі та небайдужістю української дипломатії.
