Євген Сморігін: З осені минулого року я вже громадянин України

Фото: надано «Дизель Студіо»

У 2022 році під час нашої розмови Євген Сморігін розповідав, що у важкий для України час хотів би стати громадянином цієї держави. Торік актор «Дизель Шоу» врешті-решт отримав український паспорт.

Окрім того, «Дизель Шоу» відтепер транслюватиметься на каналі «1+1 Україна». Телевізійну версію нових виступів глядачі зможуть переглянути починаючи з 22 травня.

В інтерв’ю Коротко про Євген Сморігін поділився своїми думками про свій шлях до українського громадянства, навчання мови, улюблений типаж, гумор та хто може викликати в нього сміх, про товариські відносини в колективі та причини, чому актори «Дизель Шоу» ніколи не конфліктують між собою.

Опанував українську мову, коли особисто переозвучував себе

– Євгене, чи можна вас привітати з набуттям українського паспорта?

– Так. Нарешті президент затвердив указ про надання мені українського громадянства. З осені минулого року я вже громадянин України.

– Ми спілкувалися з вами в листопаді 2022 року, ви тоді здавали іспит з української. Тобто очікування тривало близько трьох років?

– Саме так. Але я усвідомлюю, що у президента були і є завдання важливіші, ніж питання мого громадянства. І він, наскільки мені відомо, не затверджував указів щодо надання громадянства нікому протягом цього часу. Згодом він надав громадянство усім, хто звертався, пройшов необхідні комісії, тестування тощо.

– Ви ж уже приблизно 20 років проживаєте в Україні?

– Цього року – рівно 20 років, як я оселився в Україні. Ми приїхали у 2006-му.

– Згадуєте, як це відбувалося?

– Звісно, все пам’ятаю. Мені запропонували працювати в Москві. Мене запрошував Гарік Харламов до Comedy Club. Ми щойно завершили виступи в КВК у 2005-му. Але наші хлопці з команди «ЧП» (Мінськ) вирішили переїхати до Києва для реалізації телевізійних проєктів. Вони поцікавилися у мене: «Євгене, ти з нами?». Я відхилив пропозицію Харламова і відповів: «Звісно, хлопці, ми разом 10 років, я з вами».

Я повідомив дружині, що ми переїжджаємо до Києва, оскільки вона з Москви, ми там одружилися (перша дружина актора. – Ред.). Ми переїхали та почали працювати разом з командою. Але через рік вся команда розпалася. Я залишився без команди та без дружини. І почав рухатися вперед самостійно.

– Дивлячись на все це сьогодні – як доля вас вберегла, що ви не переїхали в ту державу.

– Зараз я ні про що не шкодую. Дякую долі, що 20 років тому я прийняв таке важливе рішення в житті – жити і працювати в Україні. Адже тоді ніхто не міг подумати, що ситуація може скластися саме так. Але, на жаль, путін вирішив по-іншому. Дякую долі, що я тут, що мені не потрібно робити вибір, оскільки я давно обрав бік світла.

– Усі обговорювали в соцмережах, як чудово ви склали іспит з української мови, набравши 97 балів зі 100. А ще, здається, є тестування на знання Конституції України та історії?

– Я складав лише іспит з української. Я проходив процедуру, за якою міністр культури подає клопотання президенту про те, що є творча особистість з визначеною позицією, яка потрібна нашій країні. Тобто клопотання подавав не я особисто, як іноземний громадянин, а міністр культури. В такому випадку потрібно складати лише іспит на знання української мови.

– Вам пощастило, оскільки знання української мови вам надала робота у «Дизель Студіо», зокрема, озвучення багатьох сезонів українською гумористичного проєкту «На трьох».

– Так. Я опанував розмовну українську. Під час переозвучення себе я проводив у студії понад 50 годин, поруч був редактор, який виправляв помилки. Тому мені дійсно пощастило, оскільки я одночасно працював, заробляв, навчався та практикував українську.

Євген Сморігін отримав український паспорт восени минулого року. Фото: надано «Дизель Студіо»

20 років в Україні – це майже все моє свідоме доросле життя

– А як вам спілкування в повсякденному житті? Чи буває, що хтось відчуває незручність, соромиться помилятися? Проте, під час вивчення будь-якої іноземної мови ми робимо величезні помилки, і це цілком нормально, все виправляє лише практика.

– Зазвичай я не відчуваю жодних комплексів. Я відчуваю, що мені бракує словникового запасу, щоб повноцінно висловлювати свої думки так, як я цього хочу. Але у повсякденному житті все гаразд. У магазині мене всі розуміють (усміхається).

– Впродовж цих років ви жили з дозволом на постійне проживання. Чи дає цей документ усі основні права, як і внутрішній паспорт?

– Так. Я міг робити все те ж саме, що й громадяни, за винятком права голосу.

– А як щодо виїзду за кордон?

– Виїзд за кордон – з використанням паспорта Білорусі. У мене був білоруський паспорт та дозвіл на проживання.

– Тепер, маючи український паспорт, ви остаточно відчуваєте себе українцем? Хоча, напевно, після 20 років ти фактично звикаєш до країни. Чи з’явилися якісь нові відчуття?

– Окрім зміни документів, мабуть, нічого не змінилося. 20 років – це практично все моє зріле життя. У Мінську я завершив навчання у школі, здобув освіту в інституті, а потім відразу переїхав. Моя молодість пройшла тут. Все моє життя тут. Я вважаю себе невід’ємною частиною цієї держави.

Проте білоруси, як на мене, – найдобріші люди на землі. Вони завжди готові допомогти іншим, навіть якщо це означає відкласти власні справи, – така в них вдача. Я білорус і українець одночасно.

– Чи було морально складно змінювати громадянство? Адже це країна, де ви народилися, росли, де живуть батьки та рідні.

– А що в мене змінилося? Моїх батьків, на жаль, вже немає. Дякую долі, що вони не стали свідками цих жахів, усього того, що відбувається між нашими країнами зараз. Вони покинули цей світ раніше. Там живе брат з родиною. Іноді ми спілкуємося. Але всі близькі мені люди, куми, сім’я – всі тут. Вже 20 років минуло!

Цього року – 20 років, як актор проживає в Україні. Фото: надано «Дизель Студіо»

Моя бабуся з кожним разом стає все бадьорішою

– Зараз ви перебуваєте в турі «Найсмішніша весна». Телеверсію виступів ми побачимо з 22 травня на каналі «1+1 Україна». Як вказано в соцмережах вашого колективу, це новий етап у вашій історії. Чи має для вас значення зміна каналу?

– Особисто для мене, як для артиста, головне – щоб у нас була аудиторія. А вибір каналу – це справа продюсерів, вони знають, як буде краще. Я особисто вдячний каналу ICTV2 за всі попередні роки співпраці. Зараз нам 11 років, і ми на «1+1».

Важливо, що у нас залишаються ефіри, у нас є глядачі, як ті, хто з нами давно, так і нові. Сподіваюся, у нас почнеться нова сторінка в житті.

– Ви згадали про нових та давніх глядачів. Чи змінюється ваша публіка, якщо спостерігати за залом?

– Нещодавно до нас підійшов молодий чоловік після виступу та сказав: «Дякую вам за моє дитинство. Я почав дивитися ваші виступи у 7 років, а зараз мені вже 17. Кожну п’ятницю я проводив з вами. Ви для мене – основа українського гумору, я вчився у вас жартувати». Наш глядач росте разом з нами.

– У кожного актора є улюблений персонаж, якого він грав. Хто ваш?

– Особисто мені подобається моя бабуся. Дякую долі, що в мене багато різних ролей, і я відчуваю в собі сили зіграти будь-кого. Але моя бабуся з кожним разом стає все бадьорішою.

Одного разу мені зробили надзвичайний комплімент. Ми гастролювали з нашим балетом. І Олена з нашого балету розповідала своїй бабусі про гастролі та про наші поїздки. Її бабуся запитала: «А ця бабуся також з вами їздить на гастролі? На таких автобусах?». Олена спочатку не зрозуміла, про яку бабусю йдеться, і відповіла: «Так це ж Євген! Євген грає бабусю». На що бабуся відповіла: «Не мороч мені голову, я знаю Євгена!». Вона дійсно вірила, що на сцені справжня бабуся. Це найкращий комплімент для актора. І це мій улюблений образ.

– А чи засмучуєтеся ви, коли критикують номер, у якому ви берете участь?

– Зовсім ні. Навпаки, будь-яка конструктивна критика – це позитив, оскільки кожного разу ти робиш певні висновки. Я ж не Франклін на 100-доларовій банкноті, щоб подобатися всім. І добре, коли є критика. Без критики не було б розвитку.

Ось, наприклад, хтось винайшов колесо – і всім воно сподобалося. Але згодом хтось сказав, що одного колеса недостатньо, потрібно два, з’єднати їх палицею і вийде візок. Це і є критика.

– Проте є конструктивна критика, про яку ви говорите, а є знецінення та образи.

– Я розумію роздратування людей зараз. Часи такі. «Дизель фонд», наприклад, передав понад 2 мільйони доларів для ЗСУ – на дрони, автомобілі… Якби ті, хто пише різну гидоту, знали про це, думаю, їх було б менше. Ми не просто їздимо розважатися та дарувати радість людям. З кожного квитка та кожного перегляду ми переказуємо кошти на потреби ЗСУ.

– До речі, люди цікавилися в коментарях під повідомленням про вихід «Дизель Шоу» на «1+1»: чи буде батл між «дизелями» та «Кварталом»? Я розумію, що це навряд чи можливо. Але чи було б вам цікаво позмагатися?

– Ми поважаємо їх як проєкт, як шоу. Але особисто у мене немає бажання з кимось конкурувати. «Дизель Шоу» переважає їх за рейтингами. З 2017 року ми ведемо чесну боротьбу. Я особисто поважаю кожного актора, але змагатися з кимось мені не цікаво.

Можливо, було б цікаво зіграти разом у якомусь проєкті, наприклад, з Кошовим. Це було б цікаво з точки зору практики – співпраці з іншими акторами. Але будь-яка боротьба мені не цікава. Не думаю, що нам потрібно змагатися.

Бабця – улюблений образ Євгена на сцені. Фото: надано «Дизель Студіо»

У нашому колективі не буває жодного дня без жартів

– Які теми ви особисто не зачіпали б у жартах? Сьогодні межі для гумору не надто широкі, ми говорили про це і з Єгором Крутоголовим, оскільки певні речі можуть дуже сильно дратувати людей.

– Я вважаю, що в гуморі немає тем, над якими не можна було б сміятися. Є час, який накладає обмеження на певні теми. З часом можна буде жартувати над чим завгодно. Наприклад, скільки було анекдотів про Василя Івановича та Петьку! Думаю, під час війни сто років тому над Чапаєвим не жартували та не сміялися, боячись смертної кари. Але згодом про них почали складати анекдоти. Так само і з усіма темами. Все визначає лише час.

– Ви даруєте людям можливість посміятися. А хто може вас розсмішити?

– У нашому колективі ми постійно жартуємо та підколюємо один одного. Не буває жодного дня без жартів. Ми жартуємо один над одним і не ображаємося.

– За стільки років разом ви вже знаєте, кого чим можна підколоти.

– Саме так. До аварії з Маринкою (акторка «Дизель Шоу» Марина Поплавська, загинула в ДТП у жовтні 2018 року. – Ред.) ми могли трохи посперечатися, але після тієї трагедії ми усвідомили, що життя може обірватися будь-якої миті. Ми взагалі перестали ображатися та сваритися. Більше ніколи не сваримося.

– Власне, в інтерв’ю всі ваші колеги стверджують, що «дизелі» – це родина. Хто ваш найближчий друг у «Дизель Шоу»? З Євгеном Гашенком ви ще й куми.

– У мене з усіма чудові відносини. Якщо я виділю когось одного, то в мене будуть проблеми (сміється). Я люблю всіх однаково.

З колегами, акторами «Дизель Шоу» під час всеукраїнського туру. Фото: надано «Дизель Студіо»

Надали дітям повну свободу самостійно обирати свій шлях

– Євген Гашенко, між іншим, відкрив свій ресторан, як запасний план на майбутнє. У вас є запасний план?

– Так, я обрав своїм кумом головного продюсера «Дизель Студіо» Олексія Бланаря (сміється). І це мій золотий парашут. Я завів кумів. Якщо щось трапиться, у мене троє дітей. Ось мій запасний план на майбутнє (сміється).

– Тобто ви розраховуєте на те, що діти згодом будуть на вас працювати?

– Та ні, вони не будуть на мене працювати. Просто віддаватимуть 10 відсотків від свого заробітку (сміється).

– Якщо серйозно, у вас троє підлітків, старшому Олексію – 16, йому скоро вступати до університету. Що їх цікавить?

– У дитинстві Олексій був актором, брав участь у багатьох проєктах, зокрема у «Дизель Студіо». Але зараз він каже, що не хоче бути актором. Йому цікавий бізнес. Єлизавета вже 8 років танцює в школі Вірського. А молодший, Олександр, займався фехтуванням. Зараз він у пошуках себе, адже 13 років – це вік пошуків.

Ми надали їм повну свободу самостійно обирати свій шлях. Кажуть, якщо не хочеш працювати, просто займайся улюбленою справою і насолоджуйся. Мені пощастило, я все життя займаюся тим, що люблю, і не вважаю це роботою.

– Який ви батько? Дозволяєте все, що вони хочуть, чи вчите, що для досягнення чогось потрібно докласти зусиль?

– Вони знають, що до 18 років я зобов’язаний їх забезпечувати. А після цього хлопці повинні шукати щось своє. Звісно, я не вижену їх на вулицю. Але вони вже думають, чим їм займатися.

Наприклад, Стінг, статки якого становлять 550 мільйонів доларів, заявив, що нічого не залишить своїм дітям, оскільки вони повинні самі досягти успіху. І, можливо, це правильно.

Я виріс у бідній сім’ї та усвідомлював, що ні мама, ні тато не зможуть мені допомогти. Тому я почав працювати, пробиватися та досягати всього самостійно. І я вдячний батькам за те, що в них нічого не було, і я все зробив сам. Коли дитина знає, що у батька 10 мільйонів доларів, і її десь прилаштують, то виростають мажори, які нічого не вміють і не мають мети в житті. Це неправильно.

– Ви зізнавалися, що ваша головна мета в житті – пізнавати себе щомиті. Хто такий Євген Сморігін сьогодні?

– Людина, яка прагне допомогти Україні вистояти у цій жахливій війні. Зараз це моє головне завдання. І я роблю все можливе для цього. Це моя головна мета. А після закінчення війни будемо мріяти про кар’єру, ролі тощо.