«Я радше відмовлюсь» – як воскресла «Наречена!» Франкенштайна спонукає жінок боротися за свої права
Фото: Кадр з фільму
Слідом за «Буремним перевалом» Емеральд Феннелл збирається представити фанфік ще одного відомого роману – цього разу за мотивами «Франкенштейна» Мері Шеллі. Акторка Меґґі Джилленгол, яка вже вдруге випробовує себе як режисерка, створила свою – феміністичну – інтерпретацію історії чудовиська та його нареченої, за власним сценарієм. Варто зазначити, що спочатку про цю екранізацію заявив Netflix, але згодом змінив рішення, зробивши вибір на користь «Франкенштейна» від Гільєрмо дель Торо. Netflix можна зрозуміти, вишукано костюмована фентезійна драма від знавця жахів, на їхню думку, має привабити більше глядачів, ніж жіночий маніфест про проблеми жінок у світі чоловіків та про змагання за жіночі свободи. Та ще й знятий у якомусь несамовитому панківсько-бунтівному стилі. Проте за фільм взялася студія Warner Bros, і завдяки цьому «Наречена!» з’являється і в кінотеатрах.
Події в кінострічці відбуваються у Чикаго в 1936 році. А у 1935 році, пригадаємо, вийшла стрічка Джеймса Вейла «Наречена Франкенштейна» – і це ніби комплімент Джилленгол класиці фільмів жахів, хоча спільного в обох картинах небагато. Хіба що і там, і там відчувається дух Меррі Шеллі, яка стверджує, що історія створення Франкенштейна розказана не повністю, і зараз вона вам представить власну версію. А ще – неонове світло кримінального Чикаго 30-х символічно підкреслює те божевілля, що відбувається на екрані.
Професорка Євфроніус зголошується допомогти Монстру створити для нього кохану. Кадр з фільму
Феміністичний план дій
За сюжетом, до відомої вченої докторки Євфроніус (Аннет Бенінг) звертається Френк (Крістіан Бейл), саме так тепер називають витвора Франкенштейна, того самого монстра, якому тепер, виявляється, понад сто років, з проханням створити йому наречену. Бо дуже самотньо. Євфроніус береться за цю роботу, адже давно хотіла спробувати щось подібне. Цього разу нового монстра не збирають з різних частин, а відкопують тіло нещодавно померлої повії Іди (Джессі Баклі).
Оживши, дівчина не пам’ятає, що з нею сталося. Вірить, що вони з Френком наречені, навіть закохується в нього.
Але однієї лише любові їй мало. Головне, чого навчилась Іда – або ж Наречена – після смерті та воскресіння, це говорити «Ні», «Я радше відмовлюсь» всьому, з чим вона не згодна, що якимось чином порушує її межі. Крім того, вона відмовляється від долі слухняної, хоч і коханої дружини, яку безапеляційно їй нав’язують і Френк, і докторка Євфроніус, навіть не замислюючись: «а що буде, якщо їхній витвір не полюбить Френка?», «Що буде, якщо він їй буде противний?». За замовчуванням, Іда має його полюбити. І вона його полюбить – але це буде її особисте, зважене рішення. Як і бажання нарешті, нехай після смерті, повноцінно проявити свою жіночу силу.
Обидва монстри намагаються хоч якось інтегруватися в соціум, що призводить до серії гучних кримінальних діянь, про них пишуть газети, їх переслідують поліція та мафія. Але водночас фразу Нареченої «Я радше відмовлюсь» починають повторювати й інші жінки, а ще наслідувати манери монстра, яка, здається, не хоче бачити жодних обмежень. На відміну від Френка, з яким ніхто ніколи не хотів спілкуватися, Наречена стає ідолом для жінок. У Штатах починається справжня жіноча революція – у боротьбі за свободу та рівноправність.
Отже, головні дійові особи фільму Меґґі Джилленгол – жінки, які демонструють, що не просто рівні з чоловіками, але й перевершують їх. Та сама доктор Євфроніус, чиї наукові роботи кращі, ніж у колег-чоловіків, чи детективка Мірна (Пенелопа Крус), яка змушена видавати себе за секретарку менш талановитого напарника, бо як це -жінка-детектив? Чи боязка й мовчазна служниця докторки Єфроніус, яка врешті перестає боятися науки та поліції…
Пенелопа Крус і Пітер Сарсґаард зіграли детективів, які розшукують обох монстрів. Кадр з фільму
Фільм – не те, яким здається
Ідея фільму, як бачимо, важлива, актуальна й донині – через 100 років після подій картини. А от реалізація трохи не дотягує. Через бажання режисерки вмістити все й одразу фільм виглядає, як саме Чудовисько Франкенштайна – тобто зшите зі шматків абсолютно різних тіл. Картина не справляє враження цілісної, вдаючи із себе то бойовик про Бонні та Клайда, то психологічну драму, як от «Джокер: Безумство на двох», то щось на зразок слешера, то комедію в стилі Голлівуду 30-х, то романтичну драму (комедію?), а заявлений жанр «горор» – взагалі не проявляється. Разом з тим цей калейдоскоп жанрів, що постійно змінюються, дає змогу картині не перетворитися на щось застаріле, відтворюючи класику, а створити щось нове, щось живе і, можливо, щось дуже гостре, об що неможливо не поранитись.
А поранитись об цей фільм дуже навіть реально. Тут чимало натуралістичного насилля. Це і сексуальне, і психологічне насильство, і вбивства. Меґґі Джилленгол свідомо обрала такий шлях, навіть знаючи, що це зменшить рейтинг стрічки. І тут вона мала кілька цілей.
«Для мене було важливо, щоб кожна вбита людина страждала. І ми, хоча б на мить, дізнаємось про них, – розповідала вона в подкасті «Інтерв’ю» для The New York Times. – Кожна смерть має свої наслідки і свою ціну – кожна, без винятку».
Що стосується демонстрації сексуального насильства, за яке теж критикували фільм «Наречена!», режисерка повідомила, що насправді не хоче бачити, як з жінкою чинять насильство.
«Але це важлива реальність в культурі, в якій ми живемо – як багато жахливої жорстокості стосовно жінок було у світі».
Так, каже Джилленгол, на все це буде важко дивитись, але це важливо для розуміння. На тестових переглядах багато хто скаржився на надміру жорстокі сцени. Але, на жаль, донести до глядача (а особливо до глядачок) проблеми, з якими стикаються жінки, можна лише, показуючи щось шокуюче на екрані. Згадаймо, хоча б, минулорічний боді-горор «Субстанція».
Проте Меґґі Джилленгол пішла на зустріч вимогам студії і кількість насилля в картині зменшила.
Добрим словом та пістолетом Наречена може переконати значно більше людей, ніж просто добрим словом. Кадр з фільму
Акторський склад
Зірка фільму, безперечно, Джессі Баклі – і вона знову підтверджує, що є актрисою найвищого рівня. Баклі грає тут дві ролі – Іду та Мері Шеллі, що час від часу з’являється в голові у Іди та спонукає її до радикальних дій.
Повернувшись до життя завдяки шаленій вченій та монстру, Наречена Джессі Баклі перетворюється на бунтарку. Якщо Френк створений з тіл декількох людей, то Наречена – з розумом щонайменше двох жінок. Тож в її голові постійно перемикається свідомість – між повією Ідою та письменницею Мері Шеллі (яка так довго чекала на шанс нарешті відкрити душу). Баклі одночасно примудряється зіграти і невинність, і розпусту, водночас проявити жалість і неймовірну жорстокість, й істеричну лють. І разом з тим ту жіночу силу, яка змушує інших жінок наслідувати їй, хоча б навіть зовні – повторити розпатлане біляве волосся, чи чорний язик, чи її чорний хімічний опік на щоці, який виглядає як своєрідний знак приналежності до одного сестринства, що одразу дає зрозуміти, що перед тобою однодумець і соратник.
Френк Франкенштайн зустрічає свого кумира – голлівудського актора і танцюриста. Кадр з фільму
На відміну від рішучої та безкомпромісної Іди Крістіан Бейл грає полохливого, сором’язливого і не дуже розумного персонажа. Але при цьому не позбавленого суто чоловічого самолюбства щодо нареченої – впевненого в тому, що він, старий нікчема, гідний такої юної та яскравої красуні, хоч спочатку щиро сумнівається в цьому. В сукупності все це виглядає досить неприємно. І викликати такі відчуття у глядача не менш похвально. Втім, ми знаємо, що Бейл може зіграти будь-кого – від психопата-вбивці до супергероя. Та й змінювати кардинально свій вигляд для актора не вперше – згадайте лише, як він то худнув майже на 30 кг («Машиніст»), то набирав м’язову масу («Бетмен»), то просто товстішав на 20 кг («Влада»). А ще актор мав змогу продемонструвати в картині свої майже професійні хореографічні вміння, виконавши декілька танцювальних номерів.
Окремо варто відзначити роботи Пенелопи Круз (яку відчайдушно намагалися зіпсувати гримом) і Аннет Бенінг – саме завдяки їм і викристалізувалася ідея жіночого рівноправ’я.
Меґґі Джилленгол вирішила зробити цю картину ще більш особистою, тому залучила до двох важливих ролей і свою родину: чоловіка Пітера Сарсґаарда та брата Джейка Джилленгола. Перший зіграв роль не надто вмілого детектива, що дало змогу показати, наскільки його у розслідуваннях перевершує персонаж Пенелопи Круз. А другому дісталася роль голлівудської зірки, кумира Френка Франкенштайна. Роль хоч і важлива для сюжету, але особливої майстерності не вимагала – просто бути красивим.
І з таких різних частин Меґґі Джиленгол, як і Меррі Шеллі, змогла зліпити свого «Франкенштайна» – нехай криво зліпленого, зі страшними шрамами та швами, суперечливого й нецілісного, але такого, якого глядач точно не забуде.
