Український авіаційний сектор зберігає важливі технологічні навички та забезпечує надходження валюти. Відсутність державної підтримки може спричинити втрату конкурентоздатності.
Авіабудівна сфера продовжує бути одним з небагатьох сегментів економіки України з високим рівнем доданої вартості, тривалими циклами інвестування та значним обсягом експортної діяльності. В умовах повномасштабного вторгнення вона не лише зберігає важливі технічні навички та робочі місця, але й продовжує генерувати валютні надходження та податкові відрахування. У зв’язку з цим для держави вкрай важливо продовжувати надавати підтримку авіаційній галузі в Україні, як вважає голова юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України Руслан Мельниченко.
“Авіаційна сфера – це один із небагатьох економічних секторів із високою доданою вартістю, великими термінами інвестиційних циклів та значною результативністю експорту. Під час війни вона не тільки утримує важливі компетенції, але й продовжує формувати валютний прибуток і податки”, – підкреслив Руслан Мельниченко.
Скасування особливих режимів і збільшення ціни капіталу
При цьому, за його словами, рішення урядових органів про припинення з 1 січня 2025 року спеціальних податкових умов для авіабудування вже має негативні економічні наслідки. Подібний підхід до регулювання призвів до збільшення собівартості, зменшив обігові кошти і створив загрозу зриву контрактів, у яких податок на прибуток не було враховано у вартість.
Руслан Мельниченко зауважив, що для авіаційної галузі, яка має тривалий термін проектування та сертифікації, це означає не просто зростання податкового тиску, а й збільшення ціни капіталу та втрату конкурентної позиції.
“Для індустрій з тривалим циклом створення та сертифікації це означає підвищення вартості капіталу і втрату конкурентоспроможності саме в той момент, коли державі потрібні робочі місця, експортні операції та технологічна самостійність”, – роз’яснив голова юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України.
Забезпечили збереження авіаційної галузі завдяки пільгам
Окремо Мельниченко заперечує розповсюджене твердження про неефективність галузевих преференцій. За його словами, завдяки пільгам, які діяли в авіаційній сфері до 1 січня 2025 року, Україна змогла зберегти повний цикл конструювання та обслуговування авіаційної техніки, реалізувала нові моделі літаків та двигунів, а програми модернізації дозволили зберегти робочі місця і кваліфікованих співробітників.
“На ринку сервісного обслуговування та відновлення гелікоптерів радянського зразка після проведення капітальних робіт в Україні експлуатаційний термін машин становить 4-8 років, а приблизно 40% валютного доходу від послуг повертається в економіку. Це приклад того, як “довготривалі” галузі повертають державі більшу вигоду через заробітні плати, ПДВ у ланцюгах постачання та експорт, а не через миттєвий податок на прибуток у рік вкладень”, – навів приклад Руслан Мельниченко.
Defence City як механізм зменшення вартості капіталу
Другим систематичним фактором Мельниченко називає передбачуваність нормативно-правового регулювання.
“Другий важливий фактор – це стабільність регулювання. Європейський Союз застосовує суворі обмеження на імпортно-експортні операції з росією, але супроводжує їх докладними винятками і перехідними положеннями, щоб сумлінні оператори мали можливість планувати поставки та послуги. Коли трактування правил “походження/території” для продуктів довоєнного виробництва з третіх країн є узгодженими, підприємства скорочують транзакційні витрати та компенсацію за ризик; в іншому випадку зростають собівартість, зриви в ланцюгах постачань і кредитні спреди. Для авіаційної галузі це безпосередньо впливає на зменшення прибутковості експортних контрактів і відтік спеціалістів”, – зазначив він.
У цьому контексті ключову роль, за словами Мельниченка, може відігравати спеціальний режим Defence City, який надає податкові пільги та спрощені процедури для підприємств оборонної промисловості. На його думку, Defence City може стати важливим інструментом для зменшення вартості капіталу та відновлення інвестиційних циклів, зокрема, у виробників продукції подвійного призначення.
Законодавчі акти передбачають дію спеціального режиму до 2036 року, формування реєстру резидентів Міністерством оборони України, а також податкові стимули та спрощення митних формальностей.
Варто відзначити, що серед податкових стимулів є звільнення від податку на прибуток за умови реінвестування підприємствами оборонного комплексу коштів у свій розвиток, а також звільнення від земельного, майнового та екологічного податків.
Крім того, для резидентів Defence City діятимуть спрощені митні процедури; особливі гарантії захисту інформації та конфіденційності даних підприємства протягом дії режиму; державна підтримка переміщення та підвищення рівня захищеності виробничих потужностей у разі необхідності.
Особливо важливою, на думку Руслана Мельниченка, для авіаційної галузі є норма щодо зниженого порогу “кваліфікованого доходу”.
“Важливою для авіації є норма – зменшений поріг “кваліфікованого доходу” для вступу (до резидентства Defence City – прим. ред.): 75% для більшості резидентів і 50% – для підприємств авіабудування. Саме цей 50-відсотковий поріг враховує структуру доходів авіаційних двигунів, бортової електроніки та компонентів із значною часткою цивільних продажів і відкриває доступ до режиму для великої кількості виробників”, – роз’яснив голова юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України.
За його словами, відмова від податку на прибуток за умови реінвестування перетворює пільгу на “інвестиційний резерв” для науково-дослідних та конструкторських робіт, випробувань і сертифікації з тривалим періодом окупності.
Тривалі інвестиції замість короткострокового фіскального ефекту
Підводячи підсумки, Мельниченко наголошує на необхідності стратегічного вибору держави.
“Сьогодні вибір стоїть не між тим, чи “надавати пільги” чи “економити бюджетні кошти”, а між двома способами отримання прибутку державою: швидким фіскальним приростом за рахунок оподаткування інвестицій у рік витрат і стабільним потоком податків і валюти завдяки збільшенню експортних операцій, зайнятості та технологічної основи”, – підкреслює юрист.
За його словами, світовий досвід показує, що відновлення втрачених авіаційних навичок триває десятиліттями і обходиться значно дорожче, ніж їх збереження.
“Для України, яка прагне швидкої післявоєнної модернізації, найкращим рішенням є курс на довготривалі вкладення в авіаційний сектор з прозорими правилами та вимірюваним результатом: 50% поріг для авіабудування в Defence City, реінвестування прибутку в НДДКР, спрощення процедур торгівлі та уніфікація імпортних трактувань. Це знижує ціну капіталу, зберігає висококваліфіковану зайнятість і підвищує обороноздатність”, – підсумував Руслан Мельниченко.
Нагадаємо
Як повідомляв УНН, на початку січня статус резидента Defence City отримало перше підприємство – виробник безпілотних апаратів, зокрема дронів “Vampire”, “Shrike” та перехоплювачів “шахедів”, які Росія застосовує для масованих атак по території України.
Під час підготовки основних законопроєктів, які створюють законодавчу базу для запуску Defence City – спеціального режиму підтримки військово-промислового комплексу, а саме проєктів законів №13420 та №13421, пропозиції авіабудівної галузі було враховано частково.
Зокрема, не було враховано ініціативи щодо розширення підстав для включення підприємств до Списку резидентів – пропонувалося брати до уваги не лише контракти Міністерства оборони, а й міжнародні угоди у сфері оборони та подвійного використання. Також було відхилено пропозицію додати до напрямів використання прибутку, звільненого від оподаткування, фінансування науково-дослідних і конструкторських робіт з авіабудування. Не було підтримано і ідею встановити окремий порядок використання вивільнених коштів суб’єктами авіабудування за рішенням Кабінету Міністрів України (за аналогією з постановою КМУ від 07.06.2017 №476, яка діяла до 01.01.2025 року). Крім того, не було пом’якшено правило щодо відсутності відкритих кримінальних справ проти компаній.
Незважаючи на наявність усіх необхідних підзаконних актів та заявлену готовність держави надавати підтримку підприємствам ОПК, станом на початок 2026 року статус резидента, як уже зазначалося, отримало лише одне підприємство.
Очевидно, що мова йде не про відсутність зацікавленості з боку підприємств, а про надмірну складність самої процедури та надто суворі критерії відбору, що обмежує кількість потенційних резидентів.
Після початку функціонування спеціального режиму стало очевидно, що для багатьох середніх виробників, у тому числі з авіаційної галузі, бар’єри залишаються стримуючим фактором, навіть незважаючи на явні фінансові переваги.
Таким чином, існує ризик, що Defence City може перетворитися на режим для деяких великих компаній, і не стане поширеним інструментом для розвитку оборонної промисловості.
Очевидно, що законодавство про Defence City потребує поліпшення. Мова йде не про зміну концепції, а про точкове спрощення процедур, більш точні критерії резидентства, більшу гнучкість щодо фінансових і формальних вимог та зменшення регуляторної невизначеності. Без цього темпи приєднання нових резидентів і реальний вплив для галузі можуть залишатися дуже низькими.