«Офіційний голос Марго Роббі» Катерина Брайковська – про секрети українського дубляжу
Фото: надано Катериною Брайковською Підпишіться на нас в Google додати зараз
Голосом акторки Катерини Брайковської озвучено Міа з “Ла-Ла-Ленд”, Рейвен із “Люди Ікс”, Джессі з “Історії іграшок”, Ґрейс із “Гри в хованки”, Крістін Палмер з “Доктора Стренджа”, Сідні Прескотт з “Крику”. І це ми ще не згадали всі ролі Марго Роббі від “Одного разу в… Голлівуді” до “Барбі”. Тому що саме Брайковська є офіційним українським голосом Марго Роббі, схваленим Голівудом. А також Єви Грін та Айли Фішер.
Крім того, Катерина Брайковська відома як режисерка дубляжу, тож з ким, як не з нею говорити про закулісні моменти українського озвучування голлівудських блокбастерів.
Кореспондентка Коротко про поспілкувалася з Катериною про те, як створюється український дубляж, які існують підводні камені, як зарубіжні кінокомпанії схвалюють наші локалізовані жарти та як потрапити в цю професію і які для цього знадобляться вміння і, що не менш важливо, людські якості.
Дубляж вимагає вміння миттєво себе розпалювати емоціями й так само швидко гальмувати
– Катю, як ви в дубляжній історії досягли такого рівня, коли вам довіряють озвучку головних героїв і зірок першої величини? Бо знаю, що дубляжники – це закрита каста, туди важко потрапити.
– Я з категорії акторів, які потрапили в дубляж у розквіт індустрії. Я, Андрій Федінчик, Наташа Романько – ми всі прийшли туди, коли розпочався ліцензований кіношний дубляж. А що для цього потрібно? Та працювати добре треба і взагалі людиною бути хорошою, бо можна бути суперкласним спеціалістом, але якщо ти людина не дуже, то неважливо, наскільки класно ти працюєш.
І ще думаю, мені просто пощастило тоді потрапити одразу в пул усіх студій, які були. Сарафанне радіо спрацювало. Ти десь класно себе зарекомендував – і далі тебе вже почали рекомендувати як людину, яка працює швидко та адекватно. Так у моєму випадку було. Мене порадили спочатку на студію “Пілот”, далі на Le Doyen Studio. І вже далі я почала активно працювати на всіх студіях, складала графіки, намагалася працювати віддано.
– Ваш перший офіційний дубляж стався 20 років тому.
– Так, у 2006 році я отримала першу свою роль, причому одразу головну у фільмі “Мій домашній динозавр”. Але з моїм “щастям” він не вийшов у прокат, але тішить факт, що мій шлях у дубляжі почався одразу з головної ролі. Якось так мені пощастило. А у 2009-му у мене вже був перший фільм як у режисерки.
– Ви сказали, що для дубляжу потрібні гарні людські якості. Це тому, що цей процес – дуже камерна історія?
– Звичайно, ми в студії всі відкидаємо зіркову хворобу. Коли я іду на дубляж як акторка, я заходжу в студію і кажу: “Я пластилін в руках майстра, він робить зі мною, що хоче”. А якщо вже я розумію, що ми йдемо кудись зовсім не туди або всі заплутались, то можу запитати, але головне – слухати режисера, який зі мною, як з акторкою, працює.
Але не всі актори кіно і театру можуть якісно виконувати дубляж. Є класні актори, які ніколи цього робити не будуть, і є навіть ті, які вважають, що це не творча робота, бо кіно та театр – це високе мистецтво, а дубляж – то не мистецтво взагалі.
– Та невже…
– Так. Насправді важко в процесі дубляжу скласти всі пазлики, з яких складається наша робота. Тобто одночасно слухати англійську, дивитися на ліпсинг, розуміти, який посил у сцені, тримати “фізику” під контролем, розуміти, де і які паузи треба зробити, яку емоцію розігнати дуже швидко – це насправді важко. Дубляж – це дуже динамічна історія. Вона потребує вміння миттєво себе розігрівати й так само швидко гальмувати після цього. Тобто тобі треба розпалити себе на емоції: істерику, сміх, крик, а потім треба зупинитися, опанувати себе і йти далі. І багатьом потрібна трохи довша часова дистанція.
– Тобто тут психофізика особлива потрібна.
– Психофізика і класна моторика. Тебе не змушують за секунду “встрибувати” в потрібну емоцію – режисери ж не звірі. Актора “накачують”, звичайно, і він може попросити декілька разів переглянути сцену, обговорити її, щоб себе розкрутити. Та є такі, що за секунду вмикають сльози чи істерику.
Хоча, знову ж таки, якщо це важка картина і у команди є можливість переглянути картину до запису, то у актора буде час “переспати” з отриманою інформацією, “виходити” її. Бо якщо там важкі емоції, то гвалтувати психіку людини – це така собі історія…
– Цікаво. Я, до речі, про ці стрибки в образ і назад ніколи не думала.
– Це емоційні гойдалки, на яких актор регулярно гойдається. Це складний робочий процес: стояти перед мікрофоном, ніби ноги прибиті цвяхами до підлоги, і при цьому бігти, дихати, кричати. Новачкам важко своє тіло в цей момент стримувати, і вони починають по студії бігати – і звукорежисер такий: “Стоп, це вже брак по звуку”.
Більшість вчиться поступово, та вчити їх не дуже беруться. Але є актори, які класні з погляду тембру та психофізики, які глибокі, і там є що досліджувати, і ти, як режисер, розумієш, що людина ще не набрала обертів, але вона точно тобі потрібна в професії. І тоді ти будеш її плекати. Власне, так буває зі студентами. Коли ти бачиш потенціал, ти вкладаєшся насамперед для себе – заточуєш, допрацьовуєш, і тоді у тебе виходить зірочка.
Жестикулювати актору дубляжу треба якомога стриманіше – щоб не було браку зі звуком. Фото надано Катериною Брайковською
Думаю, що у всіх режисерів є чорні списки
– Це ви вже говорите як режисер. Чи вам довелося на режисера вчитися спеціально, бо одна справа – дублювати ролі самому, а інша – керувати всіма і збирати все до купи.
– Була така менеджерка кіно Катя Фуртас – вона вже пішла з кіноіндустрії і зараз працює в Лондоні. Але вона була першою, хто працював з “ворнерами” (кінокомпанія Warner Bros. – Авт.) і була куратором їхніх картин. Вона спостерігала за тим, як я працюю, як вмію тримати сюжет в голові, обговорювала зі мною процес, запитувала мою думку, а далі якось підійшла й запропонувала записати фільм як режисерці. Це був фільм “Парочка копів” з Брюсом Віллісом. На той момент я була наймолодшою серед колег.
Наступний проєкт мені запропонували лише через пів року, а потім ці фільми побачила директорка студії “Лє Доен” і запропонувала мені прийти до них режисером теж. Там запропонували не прокатне кіно, а фільм для Disney Channel, який тоді в Україну заходив, тому вони дуже суворо затверджували, хто буде писати і як все буде відбуватися. А там вже, як кажуть, процес пішов. Хоча за освітою я не режисерка.
– Думаю, що режисерів дубляжу в Києві не так і багато.
– Зараз їх більше, тому що Нетфлікс і стрімінги збільшили кількість проєктів. З’явилося багато молодих режисерів, які спочатку писали серіали і тепер пишуть кіно. Але тоді нас на пальцях можна було перерахувати: Костянтин Лінартович, Оля Фокіна, Ганна Пащенко, Ваня Марченко, Алла Пасікова, Олег Головко, Георгій Гавриленко.
Мені дуже допомагав акторський досвід. Бо до того я чотири роки просиділа з багатьма акторами на різних студіях пліч-о-пліч, і вони до мене з повагою ставилися і я до них! Хоча не всі. На моєму першому фільмі були актори, які казали: “В сенсі, ти режисер?”. Я розумію, що для когось було несподіванкою, що я на іншому боці. Я з двох боків дивлюся на процес і розумію, що людина у цей момент відчуває.
Люди творчі – вони такі: можемо посваритися і слідом поплакати, а потім вибачитися, обійнятися й продовжити працювати.
У мене, та думаю, що у всіх режисерів, є чорні списки. Мій зовсім маленький, і дуже треба постаратися, аби туди потрапити, але потрапити реально. І якщо це хамство по відношенню до моєї команди, до своїх колег і до мене, то – до побачення! – розмови не буде.
Фанатів українського дубляжу в Україні ну дуже багато. Фото: Інстаграм Катерина Брайковська
Люблю, коли у актора якийсь “півень” в голосі проскочив – я все залишаю, бо в цьому бачу життя
– Щодо дублювання українською іноземних фільмів. Переклади у нас чудові. Але цікаво, особливо в комедіях в перекладі зустрічається купа жартів, зрозумілих лише українцям. Як американські продюсери затверджують переклад, який не розуміють?
– Ви будете здивовані, але створюються цілі таблиці, в яких є перекладач з менеджером проєкту і пояснюють, що означає та чи інша фраза чи жарт. Це як пояснювати анекдот, але це працює. І якщо їм щось взагалі незрозуміло, команда розписує, про що мова і чим наш жарт схожий на жарт в оригіналі. А в оригіналі бувають жарти, які здатна зрозуміти лише американська аудиторія. І тоді, ще до початку перекладу, команді дають завдання адаптувати конкретний момент під нашу аудиторію. Всі країни це роблять, бо інакше картина може не спрацювати зовсім.
Насправді затверджений текст – це не фінальна інстанція. Якщо ми розуміємо, що можемо щось додати, зробити смішніше або точніше, то робимо це прямо в студії. Остання інстанція – це процес запису. І часто під час роботи з акторами народжується якийсь класний жарт або якась родзинка. Я люблю, коли у актора якийсь “півень” в голосі проскочив, або хрипота, або якась фізика прикольна – я все залишаю, бо в цьому бачу життя.
– Скільки по часу займає робота над дубляжем одного блокбастера?
– По-різному. Спочатку кастинг. Він може тривати десь місяць-півтора, ну бо мінімум троє акторів пробуються на одного персонажа, а може бути і 30 претендентів на роль. Паралельно в цей час йде переклад, що займає до трьох тижнів. А сам запис може тривати від тижня до трьох. Тобто весь процес може тривати від трьох тижнів до двох місяців. От робота над фільмом “Аватар” тривала рівно два місяці. Але варто розуміти, що є картини, що легші в записі. І тоді це може тривати два-чотири тижні.
– Щодо молодих акторів, наскільки важко їм опинитися в пулі дубляжників?
– От ви сказали, що дубляжники – це закрита каста. Насправді тенденція така, що “молодняка” приходить до нас дуже багато. Це видно по останніх релізах. Хтось по сарафанному радіо до нас потрапляє, з якихось курсів прийшов, когось ти побачив у театрі.
Або як діти взагалі на запис потрапляють? Я можу кинути клич в інстаграмі, що шукаю дівчинку чи хлопчика 5 -7 років, і мені надсилають в особисті якісь там віршики в дитячому виконанні. Далі кастинг, де я чую, що дитина обдарована, як вона вимовляє, в неї є акторський хист.
Ми не закрита каста, просто проблема в тому, що закріпитися в цій професії важко. Бо якщо ти одразу себе не зарекомендував, далі навряд чи ризикнуть викликати тебе ще раз та витрачати час.
Ну і друге: кількість акторів нині така, що навіть при нинішній великій хвилі пропозицій не вистачає на всіх матеріалу. І ще – війна йде повним ходом, тому хлопців мало, дівчат багато. І в профільних вузах зараз на курсах здебільшого дівчата, а роботи для такої кількості немає. І з усього цього народжується міф, що ми закрита каста.
І ще, мабуть, головний момент – це мейджори (головні голлівудські студії та їхні ексклюзивні представники в Україні. – Ред.). У мене наступний фільм – не можу сказати який – так там всі мають затверджені голоси. Там не буде жодного новачка.
І через це знову хейтери скажуть: “У вас одні й ті ж самі всюди”. Ні, це не у нас “ті ж самі”, а у Warner Bros., чи Pixar, чи у Sony. Ми отримуємо, наприклад, такі листи: “У вас у минулому фільмі такого-то актора робив той-то. Покличте його/її знову, бо ми знаємо, що він чи вона дублює конкретного актора/акторку.
На «Фанконі» актори та режисери розповідали зацікавленій публіці, як долучитися до команди акторів дубляжу. З Дмитром Гавриловим та Ольгою Модіною. Фото: Інстаграм Катерина Брайковська
Марго Роббі – перфекціоністка, і я така сама, тож мені з нею пощастило
– А які жанри в кіно ви любите найбільше? Бо у вас є комедії, горори, жахастики. Ви, наприклад, озвучували декілька серій “Крику”.
– Мені все одно, який жанр, бо як акторка – я все записую із задоволенням. Кричати, сміятися, бігати, боятися – у мене немає обмежень якихось взагалі. А як режисер – я більш вибіркова. Якщо це хороше кіно, то там можна добре похуліганити, творити щось та витворяти.
Але все ж таки мені цікавіше складне кіно, де є про що подумати. Я люблю багатошаровий пиріг у музиці і такий самий пиріг у кіно. Але при цьому я страшенно рада, що “Одіссею” Крістофера Нолана писала Аня Пащенко, і я можу цю картину просто прийти та подивитися, нічого не знаючи.
– От ви сказали “похуліганити”. Ви були режисеркою дубляжу супергеройського фільму DC – “Супергьорл” (фільм вийшов у прокат 2 липня. – Авт.). Там дубляж настільки смішний та живий, чутно, що ви гарно веселилися під час запису.
– Я люблю комікси DC. Тому у мене завжди під рукою величезна енциклопедія DC, в якій ми перевіряємо будь-які моменти, нам незрозумілі: хто цей персонаж, чому він такий, яка це планета… Але актори до цього всесвіту по-різному ставляться: комусь це подобається, як от, наприклад, Лізі Зіновенко, яка дублювала “Супергьорл”, – вона любить комікси, збирає фігурки героїв. А є люди, яким всесвіт коміксів не цікавий. І це теж нормально. Тоді режисер має актору розповісти, що то за персонаж і чому він важливий.
На прем’єрі фільму «Супергьорл» – з Лізою Зимовенко (ліворуч), яка дублювала головну героїню. Фото: Інстаграм Катерина Брайковська
– Саме час поговорити про Марго Роббі. Ви є офіційним голосом декількох відомих актрис, але саме Марго керує цим списком. Як ви до цього дійшли і чи багато у вас з Роббі спільного?
– Найкумедніше, що вперше я зіткнулася з Марго на фільмі “Фокус”, в якому я була режисеркою і у Марго ще не було затвердженого голосу, бо до цього вона з’явилася лише у фільмі “Вовк з Волл-стріт”, але там я не знаю, хто її озвучував.
І от з’явився фільм “Фокус”, і всі говорять про нову акторку Марго Роббі і що “ворнери” роблять на неї ставку. І я дивлюся на неї на екрані, і мені страшенно кортить себе спробувати, бо я розумію, що це мій психотип, моя психофізика. І Катя Фуртас, буду сто разів їй дякувати за це, каже мені: “Ну чого ти сидиш? Йди пробуйся”.
Вона підштовхнула мене, я записала пробу, і мене затвердили спочатку “ворнери”, а далі я стала офіційним голосом Марго Роббі. У цьому статусі я вже записувала “Загін самогубців”. Після цього був фільм “Я, Тоня”. Я навіть у фільмі “Кролик Петрик” озвучувала кроличку Флопсі Реббіт (середня з сестер Петрика, оповідачка історії. – Авт.), тому що в оригіналі вона говорить голосом Марго.
– Мені здається, що це абсолютне влучання.
– Так, Марго – абсолютно моя акторка. Я розумію і відчуваю, що вона робить у кадрі. При цьому я постійно захоплююся, наскільки вона різна, талановита і красива. Вона страшна зануда в роботі. Мені дуже подобається, що на всіх своїх важливих кастах вона ризикує, дозволяючи собі висловити власну думку, яка дуже часто режисерів ставить в ступор. Але саме це і підкупає. І вона дуже швидко орієнтується, аналізує, сканує ситуацію і робить висновки. Тобто вона перфекціоністка на майданчику. І мені це дуже імпонує. Тож мені з Марго пощастило.
Переглянути цей допис в Instagram
– А який проєкт виявився для вас найскладнішим в дубляжі?
– Найскладнішим і найцікавішим, напевно, за всі 20 років моєї роботи був фільм “Наречена!” з Крістіаном Бейлом та Джессі Баклі. Чесно скажу, на “Наречену!” був дуже ризикований каст. Коли прийшов цей матеріал, я присіла від шоку, бо акторська майстерність у Баклі позамежна. Вона мене просто налякала. Бо це психопатія якогось іншого рівня. І ми, коли робили каст з різними крутими акторками, у кожної було відчуття, що дотягнутися до Джессі ні в кого не вийшло. А коли Лондон затвердив на “Наречену!” мене, я злякалася, бо вперше за стільки років я зіткнулася зі складністю такого рівня.
Я сказала своїй команді, менеджеру і звукорежисеру, що цей виклик треба долати гуртом, бо одна я не зможу точно. Я буквально попросила про допомогу. Ми записували це дуже повільно. Господи, там у героїні такі крики, що зв’язки зривалися – у мене ледь пупок від напруги не розв’язався в тих важких сценах.
Ми записували окремо, коли вона – Іда, коли вона – Мері, тобто розділяли стани героїні по окремих змінах. Але це співпало з моїм депресивним станом, і це спрацювало класно, моя депресія лягла ідеально на те, що відбувалося в кадрі.
– Катю, ви така завжди усміхнена та радісна – і у вас депресія?
– Ну, слухайте, я хороша насправді акторка, вмію зробити так, що всі будуть думати, що у мене все гаразд. Але на “Наречену!” це правильно лягло. Мені шкода, що це кіно пройшло непоміченим – саме кіно, мова не про мою роботу. Вважаю, що це дуже стильна картина, ризикова, яскрава, радикально-революційно-жіночна. Подивимося, як її оцінять, коли будуть роздавати “Глобуси” і все інше.
– Ну, непоміченою не залишиться. Ті, кому було дано її оцінити, – оцінили, бо це діамант не для всіх. До речі, таких фільмів у моєму списку декілька. У 2025 році вийшов фільм “Грішники” – як на мене, то був найкращий прокатний фільм року. Але у кого не запитаю, ніхто не дивився. А він зрештою 4 «Оскари» здобув і номінувався на 16 позицій!
– А ми так насолоджувалися, коли “Грішників” записували. Ми просто кайфували. До речі, це одна з перших головних ролей Богдана Кріпака, який озвучував Сема. І філігранна робота Дмитра Гаврилова, який озвучував братів-близнюків… Ми шукали, як вони мають звучати, чим вони відрізняються. Нас запитували: чому двома різними акторами пишете? А ми відповіли, що це найкращий комплімент, бо це один і той самий актор, просто він зробив братів абсолютно різними. І тому “Грішники”, а ще “Міккі 17” – це, на мою думку, найкращі фільми щодо вайбу, стилю і всього, що там відбувалося. А у 2026 році – це “Наречена!”.
– Наостанок хочу запитати, чи вас не ображає той факт, що акторів дубляжу явно недооцінюють в кіноіндустрії? Зрозуміло, що саме дубляж “робить” кіно, та коли на прем’єрі глядачі виходять, кожен раз у залі залишається купка людей, які вперто перечікують титри. І я знаю, що це наші актори дубляжу, бо в останню секунду в титрах пробігають їхні імена. Чому це так?
– Насправді це сумна історія. От як приклад – французький дубляж. У французьких акторів, які озвучують все іноземне кіно, – повно фанатів. У принципі, їх просувають всюди, а у нас от немає такої культури. А насправді за цей час з цих людей можна було зробити суперзірок. І тоді зірками б були не якісь там інстаграмні персонажі, які розпаковки роблять, а актор, який 20 років паралельно займається дубляжем, знімається в кіно і грає в театрі.
– Ну і, крім того, ви працюєте весь час в умовах підвищеної секретності, бо всі деталі свіжого фільму тримаються до прокату в таємниці.
– Так, ми всі підписуємо NDA. Всі бояться його порушити. Тобто не можна нічого розповідати в процесі, а все, що можна казати постфактум, треба затвердити. Років 10 тому було трохи легше. Були прокатники, які розуміли, що треба просувати акторів дубляжу, і давали нам якесь промо. А зараз, на жаль, все не так. Я цей момент пережила, бо я вже too old for this shit (сміється), та знаю, що багатьох це засмучує, бо це великий пласт роботи, і всі, хто кажуть, що це легко, повірте, стають до мікрофону і розуміють, що ні, зовсім не легко.
Ми “лупаємо цю скелю” 20 років – цього року у українського дубляжу – свято, кругла дата. Ми в часі відштовхуємося від дубляжу мультфільму “Тачки”, який вийшов у 2006 році. За цей час виросли покоління крутих дубляжників, є купа прикладів крутої перекладацької, режисерської, менеджерської роботи. Ну, блін, наші дівчата-менеджери, вони ж просто живуть цим. От я вам серйозно кажу, це найбільші фанатики, яких я знаю. Тому шкода, що це трохи недооцінена галузь, але вже як є.
Катерина Брайковська – режисерка дубляжу в «Грішниках». Фото надано Катериною Брайковською
В тему
У «Кіллхаусі» зіграла співробітницю СБУ
У «Кіллхаусі» Катерина зіграла співробітницю СБУ. Фото надано Катериною Брайковською
– Ви ж за освітою акторка, а вас занесло в дубляж. Чому ви не стали будувати кінокар’єру?
– Коли я почала зніматися, то несподівано пішов великий обсяг дубляжної роботи. І мені довелося вибирати між періодичними зйомками та стабільними умовами роботи. Ну і дубляж мені на той момент був цікавішим.
Але я періодично виходжу на знімальний майданчик. У мене був насичений період зйомок у декількох великих серіалах, таких як “Колір пристрасті”, “Колір помсти” та “Дієта № 0”. Це був класний матеріал, і режисери були круті. Останній фільм, де я знімалася, був “Кіллхаус” (2026).
У мене епізод, де я граю представницю СБУ, яка сидить у кімнаті переговорів та вирішує долю операції. До речі, тонування та дубляж для “Кіллхауса” робила творча команда студії #скороукіно. І це три місяці життя в такому щільному графіку, що коли ми вийшли у квітні на вулицю, то здивувалися, що вже весна. Ми намагалися максимально пропрацювати діалоги та підібрати голоси для військових, які в кадрі. Плюс актори Денис Капустін та Сергій Сміян, які у фільмі грали головні ролі, служать – і ми чекали, коли хлопці зможуть з передової приїхати до нас на студію.
Насправді це перший фільм такої якості. Я дякую режисеру Любомиру Левицькому та всій команді. Адже кіно вийшло якісне, масштабне і дуже важливе.